Морозом вдарив легковажний лютий.
Сердитий, необачний "бокогрій"
Стоїть в заметі верболіз забутий.
А десь під ним пожовклий травостій...
Ганя північний вітер темні хмари,
Як кінь розгнузданий по небу мчить.
Гойдаються дерева, мов примари.
І степ у візерунках сріблотканих спить
Лякає холод, та однак це ненадовго.
Заплачуть скоро вже бурульки із дахів.
Впаде промінчик сонця золотого,
Почне весна веселий свій заспів.
А поки що на дворі "крутень" лютий
Закутав все у білі килими.
Такий вже він, нестримний і розкутий,
Останній місяць матінки-зими...
