сніг іде... біле-біле ховає у цноту
чорний гріх перемезлого жухлого листя,
що́ то - сніг? може краплі замерзлого поту
диких янголів? ритми шаленого твісту
захопили і крила вкривають росою...
що́ то - сніг? моя думка порожня, без змісту
й я навряд чи колись вже пораджусь з тобою
сніг іде... роз'їдає дешева цигарка легені,
стигне слина на білому снігові жовтим,
некрасиво плювати на сніг, а куди ж бо - у жменю?
хто побачить? 'кийсь янгол? Скажу - Та пішов ти...
незлобливо. Бо що мені янголи й біси,
відбоявся, відплакав, відбув, відмолився,
то ж... - Пішов ти, крилатий, чи полем, чи лісом...
бог помер... ну, а я, то й навряд чи вродився
сніг іде... діти вранці качатимуть бабу
і вона сумуватиме притьмом без діда,
може, буде відлига та й сплющить незграбу
і до вечора злиже, самотню, без сліду,
далі буде світанок, важке післясніжне похмілля,
після білої цноти, що так і не стала запоєм,
що́ то - сніг? Може, саван, що кутає зілля?
я навряд чи колись вже пораджусь з тобою...
подразливо-відразливе, образливо-гостре, але таке красиво-істинне...
, то мети я досягнув
А, щодо "й", то, так, при читанні вголос, воно не функціональне, але я його спецом вжив, бо для "розумового" сприйняття воно мені було потрібне. Забери його і САМЕ В ЦЬОМУ МІСЦІ рядок читається геть по-іншому. Ну... Мені воно саме так