Згадай той час, коли малим
Ти бачив світ свій не таким.
Трава навколо виростала,
Рослинам місця було мало,
Але минуло кілька літ
І він змінився, як той дід,
Який зарано сивим став
І майже сил уже не мав
На те, щоби пручатись долі,
Тримати лук напоготові
І цілитись у тих створінь -
Людей майбутніх поколінь,
Які зробили все для того,
Щоб цвіт пізнав краплину болю.
Вони жадали лиш одного:
Багатства, почестей і того,
Аби забуть свою природу.
Але вона все пам'ятала,
Про існування нагадала:
Замість плодів давала голод,
А пахощі перетворила в сморід.
І смертю замінила існування,
А в голові з'явилась думка-запитання:
"Що можемо зробити ми натомість,
Аби не мучила нас більше мука-совість?"
Але наш світ - це лише гра у випадковість,
Тому тримаймо далі в рекрутах свідомість,
Ніщо не стане на шляху у "невідомість".