І знову сирена - і знов в укриття...
В бункера, в коридори - таке вже буття!
І знову сирена - всі знов в укриття...
Та мені то не треба - бо втратив чуття!
...без тебе немає - ні волі ні болі...
Немає нічого - порожній шлях долі!
Пішла ти зі шляху - святої любові...
Тому ще сильніше - готов вмерти у полі!
І знову сирена - і знов в укриття...
В бункера, в коридори - таке вже буття!
І знову сирена - всі знов в укриття...
Та мені то не треба - бо втратив чуття!
...давно вже тобою - розп'ята душа...
А з війной Осередок - живе ледь диша!
Порожньо усе - лиш шкода Країну...
Що частково вона - вже повна руїна!
P.S: Цей твір, звісно ж - присвячений певній особі та внутрішнім переживанням... в цей нелегкий для всієї Країни - воєнний час! За своїм змістом він більше підходить... до так званого типу віршів - "вірші в стіл", але... у вигляді величезного виключення - лишаю його тут (є в ньому щось з того - що варто уваги кожного)!!!
