Моє натхнення відійшло у мандри.
Я вже давно чекаю на листи.
Які місця шукаєш - може, Анди,
А, може, Сени золоті мости?
Чи, може, заблукало десь в Берліні,
Не з того порту вийшло в океан?
А, може, ти з ялин знімаєш іній
В лісах Тайги або гори Монблан.
Куди писать тобі не маю й гадки.
Ти добре заховалось - визнаю.
Мені б твої манери і повадки
Відразу зарубити на корню.
Ти на прощання не сказало й слова,
Пішло собі, втекло без вороття,
А я залишилась сама сидіти вдома
З ідеями без права на життя.
Я мучаюсь без ритма і без рими,
Шукаю щось нове, та не знайду,
А ти пливеш в каюті субмарини
Морями Арктики холодної по льду.
Як довго я блукала білим світом.
Я облетіла Чилі і Перу,
Бентежила людей своїм привітом
Між синіх гір, в оселях Катманду.
І повернувшись в розпачі додому,
Нічого не довівши до пуття,
Я зрозуміла дивну аксіому,
А, може, відшукала сенс буття:
Не варті всі були мандрівки сушею,
Не варті і запливи по воді,
Бо ти сиділо весь цей час під грушею,
На нашій рідній, чарівній землі.
Ти не цікавилось, яка в Брюсселі осінь
Або, яка погода на Балі.
Ти любиш запах терену, і сосен,
І чорнобривців жовтих у дворі.
В твоїх вухах не Моцарт чи Бетховен.
В твоїх очах не замки й королі.
Там тільки явори і місяць повен,
Там тільки цвіркуни і солов‘ї.
05.05.2020
