Не бу́де Раю на Землі,
Не бу́де миру й благодення,
Коли блукають упирі
На одній шостій сьогодення.
Бо, де зайдуть, там сіють жах,
А пожинають смерть й руїни,
Вже оскал свій давно звернув
Упир до неньки України.
В очах в них злоба ні за що
На наш народ і не збагнути
Те дике плем'я без душі,
Що крик дітей може не чути.
І материнських море сліз
Не бачити, просто вбивати,
А що створив вільний народ
З землею "Градами" рівняти.
От просто так, щоб не було́,
Щоб не співав нам соловей...
І в цей час жаху із жахів
Їх ще сприймати за людей?
Ні, це не люди, упирі,
Це язви на земній корі
І їх на ній немає бути,
Пора б вже це Землі збагнути.
01.06.2022 р.
