Ти так часто зазирав у очі Смерті,
Я не питатиму, що бачив ти у них.
Як зможеш спогади свої відперти,
Пройти крізь сумніви всіх вартових,
То сам розкажеш все мені відверто,
Повір, я не злякаюсь слів страшних.
Я слухаю. Що ти сказать бажаєш?
Дозволь словам плести за течією.
Та поки що один на самоті блукаєш,
Можливо, кимось ходженою колією,
Отим мовчанням сам себе вбиваєш,
Не зважившись сказать правди всієї.
Хай не мені, та розкажи хоча б комусь
Про ту пітьму, що зачорнила тобі душу,
І морок смутку, що не бажає йти зі сну,
Про вибухи, які лунають і крізь тишу,
Про те, як тяжко було пережить війну...
Скида́й вже оцих згадок важку ношу!