ось я сиджу в себе вдома на ґанку,
думаю: напевно, моє життя
є цілком бездоганним.
а й справді: хіба я колись
зрадив був друга? а чи покинув подругу?
й хіба моя зірка не любить мене тепер
так само, як колись, ще на світанку?
на зорях кохання. ось я сиджу, не журюся,
нічого не боюся. та чи згадає вона про мене,
коли лягатиме спати? чи насниться вона мені,
чи я вже звик до цієї нічної самотности?
гадаю, вона собі знайде
свій власний широкий шлях,
і нове життєве призначення,
й навіть нове кохання ―
та чи звикну я, зрештою,
до цієї нічної самотности?
напевно, я цього ніколи не довідаюся.
кажуть, життя ― таке делікатне вариво,
що не можна здіймати кришки,
доки не звариться зовсім.
та я ж не дізнаюся навіть,
чи було б те знання на щастя.
думаю. мабуть, здійму ту кришку.
можна було б, звичайно,
почитати цікаву книжку,
та чомусь ніби хтось підказує:
здійми та довідайся,
чого ти не знаєш, дурню
lift the lid, nazareth
https://www.youtube.com/watch?v=KOnmjN67Oxo