Я втрачаю себе, залишаю світ.
Я втрачаю розум. Тихо! Не шуміть.
Я вже вас не чую, вже не бачу вас:
Добре вже і тихо, просто клас!
Біль минув, розтанув, - чи жива, чи ні?
Начебто присутня, наче ще й вві сні.
Тіло не відчутне, стало так легко!
Закружусь над містом, злечу високо!
Зникли всі проблеми, і на все начхати.
Ось воно – свобода, ніщо не відчувати!
Повернусь до тями в цей шалений світ, -
Все нормально люди! Тихо! Не шуміть.
Знов якийсь неспокій в серці і в душі,
Бо ми просто люди, що іще живі.
Жовтень 2007.
