Я бачив сон,як десь цвіли сади,
І в них губилось сонячне проміння,
Розкинуло мережива сліди,
Малюючи розкішне павутиння...
Красиво було. Наче справжній ліс,
що ріс угору та пускав коріння.
Я дивувався,наче сам проріс
у землю цю. Та,наче провидіння,
тривожний щем узяв і в грудях запекло
від спогадів,що розтеклись по венах.
Мій світ посипався,як бите скло...
Я бачив в лісі сотні полонених
і тисячі історій в унісон,
що крізь століття в пам'яті ожили.
Рубали ліс… Я бачив дивний сон...
Та це не сон,на жаль,не розбудили...
Зі сходу наближався грізний смерч
І чорні хмари огорнули небо...
В овечій шкурі підступила смерть...
З таким сусідом,ворога не треба...
Прийшла пітьма. Повис Дамоклів меч.
а я стою,хоча тікати треба.
Та це моя земля! І безліч втеч
не допоможе нам втекти від себе...
А вітер рве. Дерева полягли.
І цвіт упав і вирвало коріння.
Так знищують усе,що берегли...
Щоб більше не зійшло оте насіння...
Та проросте воно,у серці й голові
І ліс підніметься під пісню солов'їну,
до сонця пустить пагони нові,
до неба мирного у вільній Україні.
Переможемо!
