Коса Смерті.
Притча.
Кував коваль Василь підкову,
В горнилі грів та відпускав
Бив по злізу, гнув і знову,
Підкову молотом плескав.
Коли закінчив добре діло
Виріб у воду потонув…
– Та ти мастак і робиш вміло –
В себе за спиною почув.
За ним з косою Смерть стояла!
Коваль оглянувшись закляк,
Коса в руках її сіяла,
Скував все тіло переляк.
Ось і прийшла моя година,
Не зможеш смерті обдурити...
"У мене просьба є єдина —
Дозволь цигарку закурити".
"Та ти не бійся… діло є…
І я прийшла не за тобою,
Поглянь на знаряддЯ моє –
Допоможи мені з косою.
Відбити треба й поклепати,
А потім добре намантач,
Мені потрібно працювати,
Я поспішаю… ти пробач.
Коваль узяв косу до рук
І обдививсь її уважно
По лезу клацнув, почув звук –
Коса звучала так протяжно…
Нагнала масу почуттів…
Здалося мов заплакав хтось…
Коваль сказав: «Скільки життів
Їй вкоротити довелось!»
"Ти подивись як цабе!" –
Тут Смерть розлючено сказала –
"Це ви вбиваєте себе
А я нікого не вбивала!
Коли дівчам малим була
Я ваші душі в руки брала,
Щоб не боялись – їх несла
Куди ті душі посилали.
Я надивилась на вас грішних!
Ви одне одного вбивали...
Я забирала вас невтішних…
"Забрала Смерть!" — ви так казали.
Я виплакала свої очі,
Моя краса від горя зблідла,
Трудилась я і дні та ночі,
А ви вважали, що я підла.
Вдягнулась я в одежі чорні.
(Раніше все яскраве мала).
Риси лиця свого потворні
Під капюшоном заховала.
Поглянь, на що я стала схожа?..
Я квітами вас зустрічала...
Замість краси мерзенна рожа…"
І Смерть зажурено мовчала.
Коваль на неї не дивився,
Був дуже зайнятий косою,
Бо над ковадлом він схилився:
"Тягаєш нащо із собою?"
Ось за гріхи вам зась до раю!
Косу тепер ношу з собою,
Тягаю скрізь, бо добре знаю –
Дорога заросла травою.
12.10.2022 р.
