мені у цій вічності вистачає
твоїх долонь
і в сні я йду не на світло —
на рух очей
сум'яття і виклик — це те,
що мене вело
крізь ліс брехливих істот і
псевдовчень
це більше, ніж віра і менше, ніж
справжня любов
є муха. павук є. між ними —
шляхи і роки
і постріл у скроню уже не сприймаєш,
либонь
щоразу кажу: "не пробачу", але
ти такий,
що тьма — і та меркне, і б'ється
прозорим склом
а рóзмах плечей — це найбільший
серед гріхів
ну може вже досить знущатись? ось клин,
а ось тобі — лом
бери хоч цю зброю, позбав мене
болю й пихи
і витеши з дерева кожну
струну жалю
бо це про свободу, насправді:
ці губи й вдих
і поки ніхто в цьому лісі
мене не вполює
я йтиму на темряву бога
Війни й Води
і це ще не шлях, але стежка.
і це кінець.
окремо нема нас. і разом
нема. однак
пришвидшений пульс твій —
для мене останній герць
во ймення Отця і Сина —
хай буде так
