Господи,
Твоє Різдво було заради нас...
Тут і дорослим - швах, а Тебе то сюди малого...
В тім, може воно й не так страшно під янголів глас,
Що в небі співають: Слава у вишніх Богу!..
І на землі мир... Та де їм знати людське?
В людях благовоління - мучити, розпинати.
Стріляти. Бомбити. Й подібне усе таке...
Що ще ми можем принести у дар Дитяті?
Хіба, у цей час - кока-колу і мандаринки...
Люди поспіхом бігають попри печеру,
Носять пакети, шампанське, гірлянди, ялинки,
Під банкоматами щось там бубнять у чергах.
Власне і черги тепер в нас ще й інші, прокляті...
Скільки ще треба Різдв, щоб отаке спинити?
Й скільки ще маємо раз Тебе розіп'яти?
Як на одного Рожденного надто багато вбитих...
Багато чекають чудес, різдвяного дива,
Та в нашім Різдві все частіш Бог забутий, як Кевін -
Лиш керамічна чи пластикова дитинка
В прикрашеній "дощиком", іграшками печері.
Все ж,
Що б ми Тобі воздали, за те, що воздав Ти нам?
Серце сокрушенне й смиренне
ти не відкинеш геть?
Як щодо першого - з серцем в нас повний злам,
А зі смиренням - якось тако, ледь-ледь.
Все ще вважаєм, що справа в календарях...
Все ще якась дивна битва за правильність вір...
Тим не менше, багато з нас по печерах і при свічках
Сподіваються на славу у вишніх Богу,
Й ще більше - на землі мир.