Хоч я й не музикант та музику люблю.
Люблю гармонію, яка серця всім гріє,
Подібно жайвору, подібно соловʼю...
Душа, немов в раю, лиш нею мріє.
Музик багато різних нудить світом
Є новачки, є віртуози, самоуки -
Усі вони немов би божі діти...
Та є як Люциферові онуки:
По струнам гупає, хоч тями в тім не має
Вважає що гучніше — то й усе,
А майстер, кожну ноту він кохає,
І ніжно, наче скарб тобі несе.
Життя — це музика, а душі — її струни
Торкнись — почуєш як бринить струна
Їх легко обірвати, коли юнні
Ударити по них — іде луна.
Вони співають. Кожна — свою пісню.
Ти лагідно та ніжно доторкнись,
І забринить, чи наче гілка трісне -
Прислухайся та й богу помолись.
Немов дитина, шарпаючи струни,
Суспільство рве їх, ображає, бʼє,
Ще лається і грюкає Перуном
Вважаючи, що музика то й є...
Життя — це музика, якщо ти вмієш грати:
Зіграй її ще й пісню напиши
Всім душам чистим хочеться співати -
Гармонію приховано в душі.
Суспільство досі як глуха причинна
Залізним молотом, як цвяхи забива
Душа страждає вічна і нетлінна
І сподівається допоки є жива.
