Вечірня Зоре, куди ж йти?
Чому не видно тут нічого?
Ані загроз, ані мети...
У пустці цій не чути Бога.
Одна затьмарена дорога.
І краю їй чомусь нема.
Мої ж до крові стерті ноги.
Невже це все було дарма?
Одна лиш ти освітиш даль,
Яку мені пройти самому,
І пронести усю печаль,
Любов, загубленість і втому.
І геть не жаль...
Бо у кінці:
до неба пригорнусь устами.
І моє серце, що в пітьмі,
Мов камінь в зареві розтане.
08.10.2022
Стаськів М. А.
