І.
Невже ти так легко покинеш мене?
Невже ти так просто залишиш мене?
Невже ти гадаєш, що все так мине?
Тобою розлючений світові стану!
Засиплюсь пісками їдкими печер.
Закинусь піщинами Афганістану!
Так тяжко! Так важко назовні ребер.
В душі розстріляю найкращу кохану..
У серці назавжди, навіки роздер.
ІІ.
Невже ти так швидко поринеш в світи:
без скарбу - холодних сибірських степів.
Монгольській харизмі наповнена ти..
Ґренландських морожених й талих снігів.
Незнана, холодна, прозора роса -
скелястих, прадавніх норвежських вершин..
вмиває високі сумні небеса -
небесну корону твої волосин.
ІІІ.
Екватором нині поділений світ..
Нулем впорядковує сторони Гринвіч.
Між Заходом й Сходом карпатських трембіт -
любов з України: на Південь і Північ.
Поділення світу - мов руки з ногами;
мов вени й численні судини..
Як ріки.. Моря.. Океан берегами..
Як ділиться статус людини.
ІV.
Чужою ти стала! Моя незнайомка..
Не тою ти стала. Ти зовсім чужа!
Останній цілунок – прогалина тонка
й найбільша, най товща, надійна межа.
V.
Єменська арабка. Турецька рабиня.
Хорватка похована в землі Тунісу.
Литовського роду блаженна княгиня
і лезо гострюче страчального спису.
VI.
Сто тисяч узбеків в рядах яничарів,
поріжуть шматками - наказом твоїм.
Все сліпну красою твоєю від чарів..
Земля зупинилась, ми разом стоїм.
VІІ.
Четвертим хрестом возойду на Голгофі..
Ізраїль під землю провалить дощем.
Свої я гріхи зпророкую потрохи
і стану для тебе терновим вінцем.
