Що за диво незбагненне
Посміхається до мене
Із небес так незрадливо,
Щиро, ніжно, чарівливо?..
Дійсність це чи, може, сон це?
Дійсність, знане всім це сонце
Посила мені усмішки
Часом – безліч, часом – трішки
В вигляді проміння того,
Що виблискує із нього,
І голубить, й зігріває
В час, коли мене торкає;
З серця біль весь проганяє,
Тішить, живить, наповняє
Враз енергією сміло
І незмушено все тіло,
Кожную його клітину,
Кожную її щілину,
Мов життя у них вдихає,
І творити надихає;
В серці почуття ясні́ї,
В розумі думки ряснії
Будячи зі сну неначе,
Кажучи мені: «Юначе,
Годі солодко вже спати!
Час тобі уже вставати,
Часу більш не коротати,
Вчитися та працювати,
Щоб на світі, де честь жити
Маєш, гідне щось лишити».
Євген Ковальчук, 02. 05. 2020
