Я дуже боюсь, коли не знаю,
Я голову поверну і не пізнаю,
Який поворот проминаю.
Ніби заснула поки їхала,
І ампула всередині тріснула.
Я маю рахувати до чотирьох, сімох, вісьмох,
Допоки не притримаю своїх думок.
Але з часом це не працює, бо мій мозок
Із душею не конектиться, він - ворог.
Я дуже боюсь, але страх минає.
І ніби навкруги все яскравіше сяє,
Але чомусь минуле не відпускає.
Бо те, що сталось, ніколи не відбувалось.
І я жила, ніби мені наснилось,
І пам'ять щерхла, щось в ній ховалось,
Воно десь там, де не забувалось,
І насправді завжди на поверхні залишалось.
І це почуття, наче куля, зростало.
Кожний наступний раз мені гірше ставало.
Поділитися цим - помилково замало,
Бо враз ти один і нічого не допомагало.
Лише думка, щоб щось таке мене вбивало,
Змушує мою лють боротись і надалі.
