...як будете дивитись в очі,
нам українцям, коли сяде дим,
хіба що уб'єте знов охоче,
щоб погляд став навік скляним.
Тоді ви зможете впізнати,
в посмертнім зорі, страшний крик,
і як вам з нами розмовляти,
хіба що вирвать нам язик.
Тоді ніхто не стане сперечатись,
про вашу долю із невдач,
а чути буде стогін болю,
і буде чути мамки плач.
Той плач лунає щодень дужче,
по вбитих вами дітлахах,
і виє, виє смертна пісня,
у ваших заткнутих вухах.
І як до вас прийде наснага,
народжувати в білий світ,
коли до вбивства - у вас відвага,
коли ви наробили нам сиріт.
І будуть вам у снах пророчих,
про страх, каліцтво, казна-що,
питання з неба, совість хоче,
почути - а навіщо, а за що?
Якщо вам цього не відчути,
в холодній поту, вночі,
якщо вам цього не почути,
побачити, знайти до каяття ключі.
Які ви люди? Ви нелюди,
Ви слуги - чортячі.
ID:
980268
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.04.2023 12:47:42
© дата внесення змiн: 15.04.2023 12:50:07
автор: Ігор Жорж
Вкажіть причину вашої скарги
|
