з цього всього має бути вихід, —
промовив дурисвіт до злодія, —
тут тісно, забагато плутанини,
і я не можу думати, як його знайти:
фінансисти п'ють моє вино,
гуманісти обробляють мою землю,
й жоден з тих, що шикуються
в довжелезні черги до неба,
не знає, навіщо воно йому треба.
та не фрасуйся, диваку, —
відповідає злодій, —
багато є серед нас таких,
що вважають життя крутійством,
але це — не система відносин,
отже, можна сказати, не гріх.
все, що є, те було —
і воно ж таки буде.
ми вже бачили всякого дива,
а нашого тут немає.
дивися: вже й вечоріє.
гадаю, тепер не час
розводити наші людські
небезсторонні судження.
принци — то були принци —
пильно спостерігали
всю висоту спостережної вежі,
й курили турецький тютюн.
тим часом довкола безперестанку
ходили жінки та діти,
і босонога челядь.
десь вдалині змовкав
якийсь невиразний гомін,
лиш завивали дикі коти,
й зітхала сонна діброва.
наближалися двоє вершників з півночі,
вітер дедалі дужчав
https://www.youtube.com/watch?v=bT7Hj-ea0VE
