останні тижні майже не пишу.
це дивно, бо малою штопала вірші пачками.
я любила не спати до ранку,
і ловити найменший шум,
наче в душу вмонтовані мікрофони
і надчутливі датчики.
і було що не звук, то відразу рима чи слово,
що не слово – то вірш, перехований в надцятому блокноті.
ну а потім все згладилось. вже тоді поступово
все дитинство зсередини викрадав невідомий злодій.
залишилась лиш звичка не спати холодними ранками,
я творю кожну ніч одну й ту ж мовчазливу повість,
без паперу і слів, чорнотою минулого і світанками,
закарбовую в серці пусту і чужу невагомість.
листопад 18р.