А було ж – ще так недавно,
По пісках брели воли,
Ой ти дано моя, дано,
Віз тихесенько тягли…
А візниця на козельцях –
Підстелив соломки жмут,
В такт хитається відерце,
Віл хвостом ганяє мух…
Жайворон над головою
Річ зазивно так веде –
З хмаркою, що грозовою,
Он до нас все ближче йде…
Парко, дощик саме вчасно –
На городи, на поля.
Літечко таке прекрасне,
Злегка хилить тополя…
Віл почув свіженький вітер,
Радо мукнув, губи вверх,
А повз шлях все піють квіти,
Трішки світ небес померк…
Плащ дістав візник з брезенту
Під високу скирту, віз –
Вже й готові до моменту,
Доки дощик пусте сліз…
Хоч густий дощ, коротенький,
В протилежній стороні –
Вихор пронесло буйненький,
Гнав солому по стерні…
Вже хвилин за двадцять стихло,
Посвіжішало, нараз –
Подалась хмарина, висло,
Наш візниця-водолаз
Скинув підсушити плащик –
На дорогу воликів;
Випаровується дощик,
Повно стало равликів.
А було ж – ще так недавно,
По пісках брели воли,
Ой ти дано моя, дано,
Віз тихесенько тягли…
01.07.2023р.
Я пам"ятаю ті часи, коли в нашому колгоспі були воли, коли ними їхали по вулиці, ми, дітиська, чіплялися ззаду до воза, або гарби і каталися, поки дядько не вперіщить батогом! Чудовий вірш!
