Андрій обхопив руками зважнілу голову й занурився у думки. Пляшка віскі «Monkey shoulder» стояла невідкоркована. Напруга не давала поштовху до дій.
– Що мене бентежить? Як висловити те, що бентежить? – думав Андрій. – Почну розкладати думки. Перше, мене ніхто не розуміє. Друге, я не хочу, щоб мені лізли в душу. Ні, не так. Я заплутався. Усе спочатку.
У пам’яті спливали події останніх днів. Розмова про сім’ю, яку він так прагнув мати. Але не міг… Не міг чути про обов’язок!
У свідомість увірвався уривок розмови.
– Ти у чомусь змагаєшся зі мною? – допитувався Андрій. – Ти хочеш бути крутішою за мене?
– Ні, коханий, я просто хочу бути з тобою.
Андрій налив на дно скляного циліндру, узяв у хитку руку напій, але поставив його знову на стіл.
Не п’ється. Бентежать думки.
– Чим ця дівчина захопила мене? Що у ній особливого.
Усе ж змахнув келихом у повітрі. Не взяло! Погляд прикувався до пляшки. Брунатна рідина вабила, а латунні мавпочки на логотипі «Monkey shoulder» намагалися зрозуміти ситуацію. Змахнув келихом вдруге. Нарешті тепло пішло в свідомість, перекриваючи шляхи глузду. Андрій надто заповзято намагався розкласти усе на свої місця. Але часом перемагає непередбачуваність.
Її звали Вікторія – Перемога. І вона доволі часто клала його на обидві лопатки. Вона нерідко вигравала в суперечках з друзями і притягувала до себе погляди у юрбі. Жвава у гурті й сумна наодинці, іноді у рожевій короткій сукенці, іноді у лляному чоловічому костюмі, вона прискіпливо протирала дзеркала своєї «Mazda» і зовсім не звертала уваги на розкидані у власній квартирі речі. Така впевнена в правильності своїх дій і беззахисна перед обставинами, вона неначе смикала за невидимі ниточки, що з’єднували її з Андрієм, і змушувала його підкорятися її світу. А він сперечався і пручався з усієї сили, але так бажав кохати її усім серцем.
Історію їх стосунків почав саме він. Вікторія не одразу прийняла його залицяння, вагалася. Але турбота – ключ до серця. Допоміг, підвіз, вирішив. Сильна дівоча душа дозволила піклуватися про себе. Вдячність-насолода-закоханість – формула банальна, але дієва. Усе по-справжньому. Щиро.
Але була у Андрія …Ні, не таємниця, Вікторія про те знала. Була у Андрія сім’я. Не зареєстрована. Але з усіма складовими: дружина, діти будинок.
Андрій знову відчув потребу в алкогольній підтримці рудої мавпочки, він їй довіряв. Йому було так необхідно покластися на її плече.
Одного разу, правда, він уже довірився жінці… Алла була старша за нього. Попередні шлюби виснажили її матеріально й морально, лишивши їй борги, дітей та потребу записатися на ліфтинг обличчя. Але ж Андрій у нас турботливий хлопчина – допоміг, підвіз, вирішив. Він опікувався дітьми, добудовував обійстя, працював директором виробництва у фірмі Алли. Завзято виконував свій обов’язок чоловіка. Десять спільних років перетворили Аллу на красуню, оселю - на розкішний будинок, фірму – на розгалужений бізнес.
Та через десять років – наче грім: будинок і дорослі діти – власність Алли, посада та авто – власність фірми. А обов’язок Андрія – пам’ятати, ким він був до зустрічі з нею!
– Чому ти досі живеш у її будинку? – запитала Вікторія на початку їх стосунків.
– Мені так зручно, я так звик. Алла живе окремо. А що тут такого? Це лише будинок і все! – обурився Андрій. – Чому тебе це так бентежить?
– Тому що я не можу прийти до тебе…
Вікторія знову вклала Андрія на його ж татамі.
Тендітна й молода, але виважена й відважна, вона неначе мечем збивала будяки в його голові, розчищала хащі думок, прокладаючи шлях для їх спільного щасливого життя. А він вперто ліз у якісь джунглі, ховаючись від неї, від себе і від життя.
Руда мавпа вже стрибала по його плечах, грала в грудях. Нарешті Андрій сп’янів. А чого хоче п’яний чоловік? Звичайно, пригод. Він набрав номер Вікторії.
– Віко, це я. Треба поговорити. Я хочу побути наодинці. Я повинен зрозуміти, що хочу сім’ю.
– А що в цей час повинна робити я? – запитала дівчина.
– Дати мені ще один шанс.
– Шанс на що? На осмислення, чи потрібна тобі я? Якщо ти підеш, ти втратиш мене назавжди!
Не вийшло вдати із себе суперчоловіка, знову останнє слово було за Вікторією.
Другий дзвінок був до Алли.
– Алло, я хочу взяти свою частку з фірми.
– Твоя частка давно вкладена у виробництво, на якому ти маєш зарплатню. До речі, добре, що ти зателефонував. Підгони мені свою машину. У нас новий менеджер, йому потрібно мотатися містом. Ти ж пам’ятаєш, що авто належить фірмі?
Руді мавпи прожогом вистрибнули з голови, хміль осів у п’ятах.
Андрій попрямував до ванної. Холодний душ вигнав увесь жар, у думки і в душу повернувся той самий холод, що панував до зустрічі з «Monkey shoulder».
Коли збирався, прийшло повідомлення від Вікторії: «Я замовила для тебе подарунок, хоча до твого дня народження ще тиждень. Прийди в тату-салон на Садовій. Майстра та ескіз обрала я. Ти не повинен бачити, то сюрприз».
Андрій залишив машину на стоянці фірми, просив передати власниці ключі від машини й будинку. А потім попрямував у тату-салон.
Вечірнє небо збирало хмари, напирало передгроззям. Дихалося важко. Голова була напружена від віскі й думок, які розколювали навпіл череп. За рогом з’явилася маршрутка, що мала відвезти його в сусіднє село до мами. Андрій підняв заліплену плівкою руку зі свіжим татуюванням. Він ще не бачив, що там, він ще не прочитав напис: «Just be with me» – «Просто будь зі мною».
ID:
996150
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 15.10.2023 06:48:58
© дата внесення змiн: 15.10.2023 06:59:03
автор: Тетяна Мошковська
Вкажіть причину вашої скарги
|