Якось я прокинулася в шістнадцять весною
Світить сонце, пахне життям, відлигою і тишиною
Згадала відразу про свій сон і пальцями за телефон
"Слухай тут є така розмова, ти не повіриш, але Афон
Мені снився з майбутнього, типу теж на фоні весни
І там одна чи дві яскраві, ти не повіриш, присвята петлі"
"А ти впевнена що то так і так було і не інакше"
"Ну слухай я щойно звідти, ти б, може, пом'якше"
"На всякий я ж перепитаю, може, ще й ти щось згадаєш"
"Та там малий сюжет, але все так як на яву, знаєш?"
"Ну що ж тепер просто чекай. Побачимо що буде там"
Господи, у третьому це ж звісно в голову
як спам
Тоді я в діалозі запитала навіщо я про те писала
"Забий, що залетіло, те вже не зітреш. Ти ж підписала,
Тому не бійся, я з тобою теж." У третьому з опіком прийшла
"Привіт. Як поживаєш? А ти знаєш яка була весна?
Ох, Боже ж мій. Здається, сон воплотився
В плоті
Мене трясе, мене не радують події, життя
І злоті
Скажи ж щось, не мовчи, ти ж зі мною?"
Погляд
В стіну і безкінечне мух жужання. "Чи ж ти ще огляд
Не зробив по павутині. Дай не вмерти тій дитині"
А потім жваво: "Дивись які тут нявки". "Я на самотині
Дай відповіді на ті питання." "Сама знайдеш
За кілька місяців по краплині. І шлях свій прокладеш"
Я на осліп. Крізь пітьму, завірюху і білий мороз
"Писатимеш по склі свій на вершині прогноз"
Ти добіг? Чи майже перейшов? Де ті сили на любов?
Нема, ніде нема. В кишені долоня, а там слів схов.