Жила вона колись у теплій хаті,
Її любили люди, як свою.
В них було все, вони багаті,
Назвали-Буся, кішечку свою.
Яке життя: Релакси! Ветлікарня!
Які сніданки! Рибка на обід!!!
Її хазяйка брала до кав’ярні,
Такий чудовий був для Бусі світ.
Вона навзаєм трохи муркотіла,
Масаж робила, де в людей болить.
На кухні трішки шкоди натворила,
Бо вона кішка, мусить так робить.
Здавалося тривати буде вічно,
Такі відносини тваринки і людей.
Але нажаль закінчились трагічно,
Любов була несправжня у людей.
Почули звук повітряних тривог,
Зібравши саме цінне, що вважали.
Тікали від війни господарі удвох,
Напризволяще Бусю залишали.
Вона дивилася частенько в далечінь,
Чекаючи повернення «родини».
Ночами, серед сновидінь,
Нявчала й плакала, не радісні хвилини.
Буся не вірила, про зраду у людей,
Тож на порозі кожен день чекала.
На той щасливий скрип дверей…
Та от нажаль, зима проте не знала.
12.12.23 Олександр Степан .
