і скажеш тоді:
я не можу її розгадати.
бузкове суцвіття –
чотири тендітних пелюстки.
дивись на цю хустку –
таку вже квітчасту й строкату!
дивись на цю жінку:
вона в світі – ліки комусь. і
при тім вона ляже,
холодний немов подорожник,
на свіжі порізи,
злікує їх, як не було.
комусь вона – спокій,
комусь – вічна спрагла тривожність,
найбільше везіння
чи чорне гіркучеє зло.
і скажеш тоді:
я не можу її розгадати!
що станеться далі:
наніжить чи спалить мене?
і йдеш, мов сліпець,
і йдеш, щоб навік заблукати
в шуканні ото́го,
що серце поло́нить твоє.
Марина Забуранна
