Епоха невблаганною лавиною,
Тривожний час уламками дзеркальними
По світу із журбою журавлиною
Розсипався перонами вокзальними.
В імлі вологих полустанків вдосвіта
В сльозах, всього за кілька хвиль до втечі.
Й худенькі руки пальцями холодними
Судомно обіймають сильні плечі.
Як у альбомі, у думках світлинами
Зринають миті, ніби перед стратою,
І потяги розїдуться країнами.
А інші вщент заповняться солдатами.
Та довша відстань між дзвінками пізніми,
І найстрашніші не удари з неба,
А час і відстань між світами різними,
Що найдорожчих відірвуть від тебе.
Найгірші звуки - не шалені обстріли,
Не постріли, не стогони за ґратами,
А ті, з якими тротуаром котиться
Коханої валіза з коліщатами.
Ті, із якими вітер мляво грається -
Під супровід воронячого граю
Між гірками спустілого майданчика
Забуті дітьми гойдалки гойдає.
І ті, що якось у страшну і темну мить,
В надії знов почути рідний голос,
Почуєш вироком у відповідь -
Гудки короткі в трубці телефону.
Горять мости і обриваються нитки,
Безодні пролягають поміж нами.
Коли кохані зраджують любов -
Тут не зарадиш жодними словами.
