Не весна то була, не весна…
Лиш відлига незграбно зігріла.
Не відразу гармидер впізнав,
Не помітив, що саваном білим
Вкрите серце, причому давно,
І народжене в ньому з початку.
Небо хмарами створить панно,
Мов поставить на страту печатку.
Навіть крига – прокляття німе,
Не така як у всіх, своєрідна.
Не прозора, з шершавим вінцем,
Із відтінком окислення мідним.
Це і є прояв пекла страшний,
Я його не боюся, бо вкотре
Переходжу до прикрощів жнив,
Відчуваючи власний непотріб.
Не весна то була, не весна…
Лиш здалося, що щастя буває.
Знов приходить пора мовчазна,
Хижо вбивши розквітле буяння.
12:22, 09.07.2018 рік.
Зображення: http://moscowexp.ru
