На вулиці було зимно.
Пізня осінь завітала в гості.
Горпина вийшла з хати та швиденько перебігла дорогу й спустилася до льоху.
Холод пройняв її аж до кісток.
Діставши з погреба декілька померзлих гілок калини, вона з такою ж швидкістю дременула до хати.
В сінях жінка скинула чоботи та декілька разів потупцяла. З ноги на ногу, з ноги на ногу.
Не любила вона холод.
Тримаючи калину в руках вона відчинила двері й зайшла до кухні.
Груба пашіла своїм теплом.
Кров дужче пульсувала в жилах, щоки ввібрали рум'яну.
Жінка кинула пучки калини до кружки, додала дрібку чебрецю та залила водою.
Кислуватий запах розійшовся кімнатою.
Горпина відкинулася у зручному фотелі, і пригубила цього чудового напою.
В хаті стояла тиша.
Лиш час від часу її порушувало тріскотіння дров у грубі.
Горпина була щасливою.
Вона любила цю частину осені.
Вона відчувала себе маленькою.
Вона чекала коли батьки зайдуть у хату.
Це була її машина часу...
