Згасав захмарений сумливий день,
Його змінив імлистий темний вечір,
Розвіялись вночі хмарки лишень,
Промінням місяць освітив далекість,
Та веселіш не стало на душі…
О, як же Місяць від Землі далеко!
Безмежним небо бачиться мені,–
В млі відтінити горизонт нелегко.
Неначе рухаються зорі там,
Чи дія та лише мені здається…
В повітрі спокій, вітерцю нема,
Заснути в сяйві зірок не вдається…
І місяць, потьмянілий і блідий,
Подекуди між хмарами видніє,
А під його проміннячком завжди
Чомусь безсоння мною володіє,
І смутно на душі, як в небесах.
А думка дивиться вперед далеко.
В безмірнім просторі спливає час.
Чи встигну віднайти до щастя стежку?
Здається, ніби зорі миготять…
Душевний стан у мене елегійний.
Думки одна за одною летять
У марення досвітні неспокійні.
А місяць світить… Там, де хмар нема,
Його у темнім небі добре видно.
Зірки також виблискують між хмар
І горді тим, що сяють людству мирно.
06-12.07.2018
