Уже не болить, чи можливо, звикаю до болю,
Все те, що учора здавалося сенсом жарким,
Тихенько зникає, його відпустив я на волю,
Неначе відрізав від себе, розбив на шматки
Свої почування, як завжди кохання – помилка,
Гірка й неминуча, захована в тінь ліхтарів.
Сьогодні не грає у серці для тебе сопілка,
Мовчить безнадійно, немов цілий світ онімів.
Мовчить і не гріє в примарність одягнене завтра,
Чужа і холодна планета про сніг бубонить…
Хворіє на зиму остання, ледь видима ватра
В душі, що так прагне малого – тепла восени.
20:52, 07.10.2019 рік.
Зображення: https://let-me-smile.ru
