Натхненний тобою, неначе крізь пекло,
Я вирвусь на волю, здолавши стрій меж.
Чекай мене з бою, я бився запекло,
Сам час зупинився, здивований теж.
Він серце моє зашивав по живому,
Ти – мій анестетик, тому я все зніс.
Самотність ретельно тягнула у кому,
Щоб я залишався й надалі у сні,
У царстві туманів і вічних зурочень,
В полоні страхів й безпорадності дій.
Мене так хотіли зітерти охоче
Вітри забуття із позначень родів.
Це майже вдалося, екслібрис останній
Зникає повільно, мов плаче свіча.
Допоки ти поряд, тримаюсь на грані,
Між пеклом і раєм, що з’єднує час.
22:10, 08.11.2019 рік.
Зображення: https://ru.freepik.com
