Як минають день і ніч,
Так також мине війна,
Що йде. В мить цю піде пріч*
Назавжди від нас вона.
Прийде мир, в якому жить
Будемо із вами ми
Кожну неповторну мить
Лиш щасливими людьми.
Доти ж точиться війна
В нашім рідному краю.
Це лютує сатана,
Але ми його в бою,
Докладаючи всіх сил,
Нищимо, щоб знову став
Мирним рідний небосхил.
Як би він не лютував,
Ми здолаємо його,
Будемо у мирі жить
Протягом життя всього
Й лиш радіть, а не тужить.
Більш війну не приведе
Він у наш коханий край,
Як настане, як прийде́
Їй вже остаточний край,
Що ми з вами всі ждемо,
Та не лиш, тому що ми
Всі його ж покладемо
І щасливими людьми
Житимемо весь свій вік,
Бо війни, що серце рве,
Більш не буде в нас повік,
Доки серденько живе
України стукотить
Так, як в кожному із нас.
Наче птаха, прилетить
Скоро вже до нас цей час.
*Пріч – діал. Геть
Євген Ковальчук, 09. 12. 2022