Самотньо… Давно увірвався терпець,
Життя залишає мій поступ обабіч.
Ніхто не зупинить і, хай йому грець,
Вже серце і душу майбутнє не вабить.
Спотворений світ полетів шкереберть,
Я мовби зоря у нейтронному пеклі.
Колись йшов до тебе, згораючи вщерть,
Тепер краєвиди змертвіло зашерхлі
Чіпляють за око… Печальний фінал,
Навіщо до мене щоночі приходиш?
Від спраги вмираю, як з міфів Тантал,
Самотньо вмираю від дотику вроди.
21:18, 18.10.2019 рік.
Зображення: https://mors.in.ua
