Під бризками дощу шумить трава,
На дереві сирі листки плюскочуть…
Ковтає, захлинаючись, земля
Дощу потоки, що з небес хлюпочуть.
Вологи просять в хмар німі лани:
«Полийте, промочіть жагучу душу», –
І хмара щедро сіяла на них,
Не жалуючи і великодушно.
Похмуро й темно, сумно аж мені…
Та ось раптово розтяло щось хмару,
Мов зблиснули лозини вогняні,
І затремтіли в світлі тім примари.
Торохнуло і покотилось щось,
Услід шибки і посуд задзвеніли,
І знову темно, тільки сіє дощ…
Потроху стало за вікном видніти…
16.08.2019
