Нехай спалахну, мов метелик, від світла твого,
Примірявши шкіру з вогню і смакуючи дотик,
Дійду до межі, віднайшовши забутий Арго,
Я знову світи підкоряти візьмуся, а доти –
Торкнуся до тебе окрайцем невтомних очей,
На сяйво яскраве полину метеликом мрійним.
Сам простір постійно мінливий до тебе тече,
Ти легко спиняєш у серці моєму всі війни.
Криваві й голодні до виру душевних страждань,
Неначе вовки із глибин чудернацького лісу,
Ти – світло моє, я на тебе так пристрасно ждав,
Примірявши шкіру з вогню, розпорошу завісу.
Що нам заважала розгледіти щастя на двох,
Оте божевільне й таке неймовірне кохання.
Нехай спалахну, мов метелик, я збувся тривог,
Вони не зупинять розкішну виставу згорання.
21:55, 03.01.2020 рік.
Зображення: https://otvet.mail.ru
