Хочется крикнути в небо:
Сонце! Агов! Зупинись!
Кажуть, колись Ісус Навин
У Яхве цього допросивсь
Там до землі чужої
Ходили прадавні юдеї
Писали в пожовклі сувої
А ми ж стоїмо за своєю
І схочем - не скажемо всує
Утрачене Боже ім’я
– А може Він спить і не чує? –
Питався пророк Ілля
Сто днів нас катують, вбивають
І двісті… і… лік облиш
Чом не відповідаєш?
Мовчиш?
Не вдягнем ярма на шию
Хто нас вбиває – не браття
Ти ж Сам казав: ви туговиї
Що ж ще перевіряти?
Вороги проти нас безсилі
Атомним жаром не стерти
Віри широкої крила
Й готовність до самопожертви
Тривають жнива криваві
Їм кров наша – замість горілки
Ми мужні, ми витривалі
Але хоч шепни:
Ще скільки?
Колись тут усе розквітне
У новім, щасливім краї
Летять в нас ракети і дрони
Найкращі, вас Бог викликає.
05 жовтня 22р. 224 день війни
О. Панченко
