Нам заздрить світ, розбещений нівроку,
У сумнівах своїх згорнувшись, мов їжак.
Він нам суддя? Він судить однобоко…
Неначе ми обоє пропустили знак.
Небесне сяйво чи первісний вибух,
Який пророчить розчепірені чуття.
Пробач нам, Боже, бездоганну хибу,
Окраєць серця, що так болісно відтяв.
Думок провалля… Суєта не в поміч,
А хочеться не квапитись хоча би мить.
Нам заздрить світ у прояві знайомім,
Фінальний відлік ставить, розірвавши мир.
Не страшно вдвох здійнятися угору,
Важливо вірити у розторопність крил.
Ще й варто знати хто з тобою поруч,
Все інше небувале – світ давно відкрив.
21:42, 15.08.2020 рік.
Зображення: з мережі Інтернет
