Ми усе життя збираємось жити...
Немов збираєм рюкзак у похід...
Не завжди є смуга аби злетіти...
Кинути все і податись в політ...
Ми звикли, що життя чорно-біле,
Хоч насправді мов веселка воно.
Та обираєм тони ці зчорнілі,
Хоча, ми, малюємо це полотно.
Залишаємо краще на потім,
Складаєм монети на старість якусь.
Зранку й до ночі повні в роботі,
Сподобатись хочем постійно комусь.
Нас цікавить, "А що скажуть люди?"
Вони такі, що говорять - завжди,
Живи зараз, потім може не бути
Хай люди говорять, такі вже вони...
