Я своє серце віддала тобі...
Й душа моя до тебе рветься завжди.
То може хоч на зрілість наших літ
З тобою разом жити ми наважимось.
Кохання увійшло до нас в життя,
Чи навіть ні - ввірвалось сильним вітром,
І ми удвох пірнули в забуття
Та повернулись у юнацьке літо.
І хай за спинами і досвід, і закал,
Досягнення, і зустрічі й розлуки,
Перебули грозу, й дев'ятий вал
Та все притихло як зустрілись руки.
І літо юності розгладило роки,
Забулися життєві негаразди,
Коли торкнулись губи до щоки,
Немов на крила здійнялись одразу.
І своє серце віддала тобі,
Й душа до тебе рветься як в оману...
Давай тоді на зрілість наших літ
Ми віддаємось любовному роману.
А свою мрію покладемо на вівтар...
Вона здійсниться, бо тепер нас двоє...
Кохання це не гріх, а Божий дар
Який подарували нам з тобою.
6.06.24
Чудовий вірш! 
