О, мій диване! Мій рипучий друже!
Старий ти став, обліз, потерся дуже.
Стирчать з твоїх боків пружини-ребра.
Ти - наче шкапа млява, сухоребра.
А був же ти, диване, дорогенький,
На дотик ніжний і м"який, гладенький.
Убраний в пишну ковдру кольорову,
Ти вигляд мав спесивий, гоноровий.
Згадай, диванчику, щасливі днини,
Коли збиралась на тобі родина.
Лунали жарти і пісні веселі.
І рип, твій сміх, звучав тоді в оселі.
Пригадуєш важкі, безсонні ночі?
Я не могла тоді стулити очі.
Журився ти зі мною до світанку,
Як міг, втішав і грів свою коханку.
Мої хвороби, злигодні, невдачі
Ти, друже мій, в ті дні частенько бачив,
Підтримував моє слабеньке тіло.
Твоє серденько, вірю, теж хрипіло.
Твою прихильність я ціную дуже,
Мій лагідний, терплячий, вірний друже.
За цю твою шляхетну, щиру вдачу
Не викину тебе, візьму на дачу.
Під грушею поставлю у садочку,
У тихому, привітному куточку,
І буду приїжджати на пораду
До тебе, друже. Знаю, стрінеш радо.
22.11.15
Чудова ода - присвята. Мабуть не буде кращого свята,коли знову приляжиш на диван і пригадаєш, як приходив Богдан. Гучні розмови до півночі і ті сяючі від щастя очі. Які колись були такі бажані,тепер всі спогади лишились на дивані. Удачі!
Чудова ода - присвята. 
Удачі! 
Дивану повезло з такою вдячною Хозяйкою! 
Буду вдома прочитаю вірш своєму диванчику! Чудовий твір! 
