До тебе місток – у загублений світ сновидінь
Веде навмання, розчепірившись майже під небом.
Не легко дістатися верху, та лагідне «дзінь»
Проникло у кров, щоб зійтися навзаєм де-небудь.
Словам і цілункам, а може, в крутому піке,
Розвидниться день, вкрай нахмурений в серці з учора.
Ми вип’ємо вдвох із тобою солодкий лікер
Завзятого Сонця, щоб смуга закінчилась чорна.
Ми їй відслужили принаймні дві тисячі літ,
На темному боці свого ж надлюдського страждання.
Нестерпними звуками грав біль віолончеліст,
Що долею зветься, стираючи втрачені дані.
Ніщо не триватиме вічно: ні морок глибин,
Ні паморозь мертвих надій і самотніх обіймів.
До тебе місток – мов веселки барвистої згин,
Веде крізь мої, надто вперті, роздмухані війни.
20:32, 26.08.2021 рік.
Зображення: https://ru.depositphotos.com
