Біла-біла голівонько, чом ти зажурилась,
Наче стара вербиченька до води схилилась,
Чом,скажи, сумує серце, чому смутні очі,
Чому вуста згорьовані, всміхатись не хочуть?
Ой під хмарами тяжкими пташина літала!
Біла, біла голівонька так відповідала:
Я журюся чоловіче, що вже посивіла,
А свою кохану долю так і не зустріла.
Похилилась я донизу, мов вербичка в річку -
Не засватав гарний хлопець чорняву Марічку…
Вийшла заміж за нелюба, мала горювати,
Довелося п’яний бешкет в своїй хаті мати.
Я не чула від нелюба ласкавого слова.
Була я для нього завжди: курка чи корова,
Аж до п’ятого десятку п’яницю терпіла!
Діждалася перших внуків, потім овдовіла…
Розлетілися пташата по білому світу,
Тай залишили стареньку, щастям не зігріту.
Доки мала в руках силу, ще давала раду,
А тепер, стара - як бачиш, - не обійду хату.
Мусила йти в сиротинець, начебто, самотня.
Так і доживаю віку. Чиста, не голодна,
Тільки серце материнське не може радіти;
Бо травмує одна дума: діти мої діти!
Чи ж я для вас не старалась, чи ж вас я не вчила?
Чим для вас, мої голубки, я стала немила?
Із очей, в глибоких зморшках, котятся сльозини,
Зрошують росою горя щоки Марусини.
Так щодня, в любу погоду, на лавці сідає,
Дивиться по-за ворота, дочок виглядає.
А ще пенсії окраєць зберігає мати:
Раптом хтось-таки приїде, щоб було що дати.
07.07.2024 р.
ID:
1018566
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 27.07.2024 16:13:46
© дата внесення змiн: 27.07.2024 16:13:46
автор: dovgiy
Вкажіть причину вашої скарги
|
