Нестерпний біль пронизує душу,
Немовби пожовкле листя в прощанні.
І ми не зустрінемось більше у гаю,
У тім осередку любові-кохання.
І ми не почуєм красу ту природи,
Яка дарували шпалери образ,
Суцвіття відцвівшого кохання в погоді,
Демонструючого нам майстер-клас.
Ввійде той філософ, оратор збагнений,
Прочте і побачить буття у надії,
Де краще панує тут понад усе
У серці й свідомості плідної мрії.
І ти все згадай... ті миті минулі,
Які нам вказали той істинний шлях,
По тернах якого кожен зі всіх пройде,
Позбавившись смутку й «любові-вуаль».
Будь сильним, здоровим, стійким до негоди,
Яка зажадає той норов погоди.
Пройде злив емоцій, яскравих мов біль,
І не обпікшись, ти не впізнаєш той грім.
Мов блискавка пекуча, таврований вир.
В негоді не буде «буремних». Повір!
Піде все на краще, і сонце зігріє.
Запанує любов, гармонія й вірність.
05.08.2014