сидя под ивой корейской
отвечать себе на вопрос "сколько тебе лет?"
признавать: "слишком мало"
родился так поздно что не успел
по родным вплоть до отпечатков на сетчатке улицам
покататься на старых трамваях в первую очередь типов:
"Х" и "М".
но также "МТВ" "КТМ" "КТП" "РВЗ"
хотя как на смех
многие из них
начинали когда-то эксплуатировать
на моем – образцовом – пятом маршруте
в те времена когда миром правил
сиамский кот Рвярзик
немного вырос и спрашиваю
"мама что случилось, где Х где М
где уже на слёзы котовьи хоть РВЗ несчастный?"
мама сказала о них: "закончились"
описывала рассказывала рисовала
и припечатывала "закончились"
появлялись они только
в зимних снежных галлюцинациях
о таком даже не напишешь документальную драму
теперь миром никто не правит
не правит а лишь едет над ним Чёрный Человек
с антенками на голове и солнечной батареей на рюкзаке
каждый раз спускается по главной аллее
поворачивает направо на ту дорогу
откуда сбежала статуя книжной черепахи
затем вниз вдоль ручья
в нижнем парке разворачивается у железного портрета Италии
и обратно пешком
протаптывая идеально стабильную тропинку
возле корейской ивы за детской площадкой
никогда не меняя маршрута
каждый вечер
как трамвай
как тропинка где ты ходила
хоть что-то
хоть что-то
не отпугни его пожалуйста
09.08.2024
(Перевод с украинского)
ЧОРНА ЛЮДИНА
сидячи під вербою корейською
відповідати собі на запитання «скільки тобі років?»
визнавати: «замало»
народився так пізно що не встиг
рідними аж до відбиттів на сітківці вулицями
почовгати на старих трамваях насамперед типів:
«Х» та «М»
але й також «МТВ» «КТМ» «КТП» «РВЗ»
хоча як на сміх
багато із них
починали колись експлуатувати
на моєму — зразковому — 5 маршруті
в ті часи коли панував над світом
сіамський кіт Рвярзік
трохи виріс і питаю
«мамо шо трапилось де Х де М
де вже на сльози котячі хоч РВЗ нещасний?»
мама казала про них: «закінчились»
описувала розповідала малювала
і припечатувала «закінчились»
являлись вони тільки
в зимових снігових галюцинаціях
про таке навіть не напишеш документальну драму
тепер над світом ніхто не панує
не панує лиш їде над ним Чорна Людина
з антенками на голові з сонячною батареєю на рюкзаку
щоразу спускається головною алеєю
повертає праворуч на ту дорогу
звідки втекла статуя книжкової черепахи
потім вниз уздовж потічка
в нижньому парку розвертається біля залізного портрета Італії
і назад пішечки
протоптуючи ідеально стабільну стежечку
біля корейської верби за дитячим майданчиком
ніколи не змінюючи маршруту
щоразу щовечора
як трамвай
як стежечка що ти ходила
хоч щось
хоч щось
не відлякай її будь ласка
