Скажи, відповіси, будь ласка, на моє одне питання...
Чому ти тільки наснишся мені у відчай благання?
Скажи, чому я... всього лишень і не займаюся..
І маючи тисячі ліхтариків світлячків я окраси не йму.
Чи може ти чекаєш на мою пролиту здійнятися кров?
І варто розпочати війну між світами перлин і зорь?
Не вщухло ще море, не вжухли закатні вогні...
А я чаклую на твоє кохання, стягуючи діру у мені.
І начебто можу я смертний забажати те диво,
коли зорі іскряться на пелені моря іскриво,
мати у руках обруч надії, скувати світи ці?
Але я не зупинюся. Стою. Не схаменюсь я.
Скажи, чи маю час іще, не розчинитися у воді?
Минають роки без прикрас... Живемо і нині.
Все ближче і мені здається, я тримаю..
Хоча ти мене не знаєш, як ніколи не кохаєш.
Який же маю я той намір? В мене є вибір?
Не зустріти ніколи саме тебе серед риби...
Пірнати Посейдоном у моє іржаве царство.
Коли ти сяєш Медведицею у Чумаччині..
Дізнатися казки русалок, на високому троні.
Я шановний цар, я є вельможний володар.
Але у твоєму світлі я тану, як морська сіль.
То ж нащо так жити? Імперія перлин...
Скажи, відповиси, будь ласка... чи є недосяжним?
Омріяне небо для серця невимовного кохання?
Що я навіть не можу тобі у цьому зізнатися.
Отже замов за мене слово. Я кидаю виклик небесам!
