Жила була собі дівчина -
Хитрюча відьмочка струнка
З сумними добрими очима,
Несамовита і дзвінка.
Була закохана у зорі,
У неба синю височінь.
Весь Світ несла в своїх долонях
І поринала в далечінь.
До ранку на метлі літала,
Варила зілля з диких трав,
Вітрами хмари розганяла
Як Львівський дощик набридав.
Була відверта та кохана,
Нестримна, ніби течія,
Неначе перший сніг жадана,
Але, як завжди не чия.
Отак жила біди не знала,
Ловила щастя кожну мить,
Вірші омріяні писала
Про неба синього блакить.
Стрічала Сонце на світанку,
Вплітала мрії у думки,
Численні множила бажання
Старі гортаючи книжки.
Одна така на всій Планеті,
Хоч трішки схожу не знайти
Ні у казках, ні в інтернеті,
Ні у безодні висоти.
26-28.10.2014.
Чудовий вірш! 
