Лежу в пітьмі, а в голові думки,
Чи грішний я, чи проклятий тобою?
І знову на папір лягли рядки,
Про наше рандеву із Сатаною.
Я упиваюсь в самоті з собою,
Я поглядом провожу невидимок,
Так хочеться щоб хтось рукою
Вказав де корінь всіх помилок.
Уже останню викурив цигарку,
І заглядаю в нетрі, в глиб себе,
З надією побачити підказку,
Піднятись в ясне небо голубе.
Лиш темряву побачив я в собі
І знову сам на сам із головою,
Сумна гримаса знову на лиці
І спогади як ми удвох з тобою.
Ти зірка що показувала шлях,
Ти світлим променем моїм була
Чомусь усе зійшло на крах,
Радість і легкість в даль пішла
На тих місцях що ти ходила,
Клянусь! Я вирию собі могилу…
Якщо мене ти не любила,
Якщо удвох даремно ми були…
Написаний невидимим чорнилом,
Наш шлях тернистий і складний,
Для тебе завжди буду тим вітрилом,
Яке штовхає яхту наших мрій.
Твій дотик розбудив колись мене,
Він розпалив вогонь і оживив мерця.
Але знов сплю, а у думках дурне,
Чекаю, коли знов застукають серця.
