Я блукаю у часі. І він мене бгає безжально.
В нім хвилини - то шпали, і ноги стомилися йти.
В ньому колія в даль - ніби два паралельні світи,
Світ можливості, та, недотичний до нього - бажання.
Де ліхтар засвітив, там для мене Зупинка Молитви.
Де Переїзд відкритий, чиюсь пропускаю біду.
Співчуттям завмираю, зітхаю, і знову іду.
Поки ноги несуть, камінцями у пасоку збиті.
Миті ранішні й дЕнні туманяться сивоволосо.
Ночі порвані в клапті, в якомусь замотаний сон.
Не знайду у якому. Розмотую, тільки пісок
Із старого годинника, що на ходу розколовся.
Шлях попереду блискає тьмяно холодним металом.
Час то стигне в бетоні, то рейкою мчиться притьма.
Чую кроки знайомі. І знаю, що вже не сама.
Як же добре, що ти відшукав мене тут заблукалу!
Заблукала у часі, де ніч ухопила безжально.
Там хвилини , мов шпали, і ноги стомилися йти.
Я б ковзнула по колії в два паралельних світи,
Та немає натхнення у серці, а в крилах бажання.
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Владе, що витратив на мій вірш пару затяжок своєї цигарки. Бездоганно, як і все, що ти пишеш.
Але я тут про себе
- прекрасно, Лесю, коли заблукалі ЛГ врешті знаходять один одного...
Горова Л. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Лано. Це про мене. Втрачене відчуття часу. Хвилини тяжко тягнуться, несучи на собі переживання, а час летить...
Рахунок днів, кожен з яких нескінченний, перевалив за тисячу. У нас всіх збиті ноги , а ми ідемо, підтримуємо один одного.
цікаві у вас думки. бгає я би замінив. але то моє бачення. щасти! 
