Небо, ліс до самого обрію, та гори, величні гори. Річка, срібною стрічкою звіваеться поміж лісів, полів, гір та садів, туди, туди за край неба. Я сиджу під розлогим дубом, молодий, ще все життя попереду, поряд стоїть вірний кінь, мій вірний Сява, скільки разів він рятував мені життя, скільки разів уносив ледь притомного, після тяжких перевалів да боїв, до людей, сам відшукував місцину. Я втянув на повнії груди повітря, добре, свіжість землі і трав, запах меду. Осідлав свого Сявку і полетів, так, не поїхав а полетів, гнідий кінь швидко набрав галоп, і ніс мене туди, де починались гори. Скуйовджене волосся тріпав ласкаво вітер, копита вистукували знайомий ритм. Ось вони, ось моя мрія, гори, гори такі величні, могутні і вічні, вони бачили багато на своему віці. Майже, майже примчали, але Сява збивається, я лечу до гори дригом, все пливе. Через круговерть вривається затхлий запах, сморід від людських випорожнень, хтось стогне та кричить.
- Кім, Кім... Кім! Дідько його забери, Кім!!! Ти чуеш? Ти як? -, огрубілі холодні руки луплять по обличю. Я відкриваю очі, краще я б цього не робив. Кімната, сіра з облізлими шпалерами, троє корчаться на брудній підлозі, та щось викрикують, наді мною стоїть дядько, брудний та смердючий.
- Кім, ну як? Вставило? Щось було? Гроші платиш? -, він тремтів, так, мої гроші це його хліб.
- Так Янгол, нормально, тримай -, я протягуюю йому триста гривень, - але я ніяк не можу добігти до гір. Твоя шмаль підводить. -, я починаю підводитись, в голові гуде рій бджіл.
- Кім, приходь ще.. чуеш? -, він доводить мене до дверей покинутої багатоповерхіки, тут його притон, тут його гроші.
- Прийду Янгол, але наступного разу дві порціїї "Янгольського пилу" Зрозумів? Мені 8 хвилин не вистачає. -, він слізно обіцяє залишити мені потрібний наркотик, і я йду геть човгаючи ногами. Від цієї гидоти не можна ходити.
Я просуваюсь по наберіжній і розумію що я наркоман, що я хворий, але я дивлюсь на все і стає боляче, тут у реальності я лише в'язень. Щастя, примарна птаха, і тільки там я можу володіти нею. Я йду і згадую Сяву, вірного коня, згадую птахів і небо, безкрає небо... звук гальмів врізається в мене чорною струною, я падаю, я не відчуваю нічого, я бачу тільки Cявку який чекає мене за обрієм, галас людей стихає... ось він, мій Сявка, мій кінь... на небі, ми разом з тобойю, щастям та небом... летимо до зірок...
ID:
106122
Рубрика: Проза
дата надходження: 03.12.2008 20:37:12
© дата внесення змiн: 03.12.2008 20:37:12
автор: Анн Марі
Вкажіть причину вашої скарги
|
Начинаю влюблятся в украинский язык.Класс 
